Соціальна служба

За здоровий спосіб життя

Здоровий спосіб життя сьогодні – це вимога часу. Бути здоровим – це актуально, модно і престижно. Отже, одним із пріоритетних завдань є сприяння визначенню в учнів власних цінностей та орієнтації на здоровий спосіб життя, профілактика вживання алкогольних напоїв, наркотичних речовин.

Здоров’я людини − це динамічний стан організму який відзначається повним фізичним, інтелектуальним, психічним, духовним і соціальним благополуччям і піддається впливові способу життя людини.

З метою формування культури здоров’я в освітньому процесі соціально-психологічною службою ліцею проводяться різноманітні заходи, направлені на розширення знань про негативний вплив куріння, алкоголю, наркотичних речовин на організм людини, збереження та зміцнення здоров’я, посилення мотивації на здоровий спосіб життя, підвищення відповідальності за особисте здоров’я. Це врешті-решт призведе до внутрішнього зростання особистості з новим світоглядом і профілактичною спрямованістю мислення, здатної вирішувати проблеми сьогодення.

Причини, прояви та наслідки жорстокого поводження, насильства, гендерно зумовленого насильства, домашнього насильства щодо дітей, булінгу

Виділяють чотири основні форми насильства: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне (зневажання інтересів дитини та її потреб). Правове визначення форм насильства сформовано у статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Назвемо деякі із можливих причин жорстокого поводження з дітьми в сім’ї:

• особистісні якості батьків (агресивність, авторитарність); 

• відсутність у батьків позитивного прикладу поводження з дітьми; 

• фізичні чи психічні вади батьків (розумова відсталість, психічні захворювання тощо); 

• невміння виховувати дітей, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, відсутність почуття відповідальності за них, незнання прав та потреб дітей; 

• невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність самореалізації; 

• недостатня соціалізація батьків; 

• нерозуміння цінності дитини тощо. 

Виділяють наступні причини, що призводять до домашнього насильства: 

– соціальні (напруження, конфлікти, насильство в суспільстві; пропагування в засобах масової інформації насильства як моделі поведінки); 

– економічні (матеріальні нестатки; відсутність гідних умов життя та одночасно – відсутність умов для працевлаштування і заробітку грошей; економічна залежність; безробіття); 

– психологічні (стереотипи поведінки); 

– педагогічні (відсутність культури поведінки – правової, моральної, громадянської, естетичної, економічної, трудової); 

– соціально-педагогічні (відсутність усвідомленого батьківства, сімейних цінностей у суспільстві, позитивної моделі сімейного життя на засадах ґендерної рівності, сімейного виховання на основі прав дитини); 

– правові (ставлення до насильства як до внутрішньосімейної проблеми, а не як до негативного суспільного явища, до членів сім’ї – як до власності; недостатня правова свідомість); 

– політичні (схильність до ґендерних стереотипів; недостатній пріоритет проблем сім’ї та ґендерної рівності; увага до материнства й дитинства, а не до сім’ї загалом; брак уваги до батьківства, чоловіків);

 – соціально-медичні (відсутність репродуктивної культури у населення, відповідального батьківства, системи сімейних лікарів; алкоголізм, наркоманія, агресія тощо);

 – фізіологічні та медичні (порушення гормонального фону, обміну речовин, швидкості реакцій; прийом збуджувальних лікарських препаратів; хвороби нервової системи тощо). 

Ґендерна нерівність між жінками і чоловіками є основною причиною ґендерно зумовленого насильства. Традиційні уявлення, що жінка має слухатись чоловіка, та соціальні норми і стереотипи, які приписують чоловікам та жінкам, певні ролі в суспільстві, часто використовуються, щоб виправдовувати насильство, називаючи його видом контролю чи навіть захисту. Бажання влади та контролю над, переважно, жінками та дівчатами, може містити погрози, домагання, фізичне чи сексуальне насильство, обмеження свободи пересування, права на роботу, права розпоряджатись своїми грошима та посягання на інші права та свободи. Проблема ґендерно зумовленого насильства загострюється в часи збройного конфлікту та у постконфліктному суспільстві. Це стається через підвищений рівень небезпеки, брак верховенства права та брак доступу до послуг для постраждалих від насильства. 

Причинами виникнення булінгу (цькування) у міжособистісних взаєминах можуть бути різні чинники, які можна поєднати у чотири групи: особистісні, сімейні, соціальні, оточення (середовище). 

1.Особистісні чинники – це фізичні чи психологічні особливості дитини (індивідуальні особливості фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, зовнішності тощо). А саме – Розлади та порушення в розвитку дитини. Так, ініціаторами булінгу (цькування) можуть бути діти, які мають певні індивідуальні психологічні особливості і, як наслідок, агресивну поведінку (синдром дефіциту уваги, гіперактивності, розлади поведінки, біполярний розлад, опозиційний розлад, посттравматичний стресовий розлад та інші). – Будь-яка інакшість – відмінність дитини від інших дітей, наприклад, зовнішній вигляд, стан здоров’я, національність тощо. 

Іноді діти вважають булінг (цькування) прийнятним способом самоствердження та завоювання авторитету в очах друзів та однолітків: стати популярними, керувати, мати вплив на інших, привернути увагу, змусити інших їх боятися та поважати. 

2. Серед сімейних чинників, які визначають агресивну поведінку дитини та можуть призводити до булінгу (цькування), слід виокремити:

– брак близьких стосунків у батьків з дитиною та відсутність їхньої уваги до неї позбавляє дитину можливості ділитись з рідними своїми проблемами та труднощами у спілкуванні; 

– слабкий або занадто сильний (авторитарний стиль спілкування) контроль над дитиною. Наприклад, якщо батьки не дають дитині спокою через оцінки, кричать на неї, позбавляють прогулянок і спілкування, не залишаючи час для відпочинку, то дитина поводитиметься в школі так само;

 – гіперопіка над дитиною. Наприклад, коли дитина виходить із сімейного оточення у зовнішній світ, вона не здатна самостійно вирішувати проблеми, не розуміє важливості прийняття інших людей тощо; 

– тиск або жорстоке поводження батьків, що призводить до сприйняття дитиною навколишнього світу як постійного джерела загрози. Наприклад, якщо дитина в родині засвоює, що сварки, бійки, образи, критика та приниження іншого є єдиним засобом висловити своє невдоволення, то в подібній ситуації в школі дитина починає діяти за звичною для неї схемою; 

– домашнє насильство. Дитина, що потерпає від домашнього насильства, є не тільки постраждалою, а може стати і кривдником(-цею).

Розрізняють наближені та віддалені наслідки жорстокого поводження щодо дітей. До наслідків, які можуть проявлятися відразу після факту жорстокого поводження чи через досить короткий час, належать фізичні травми, ушкодження, а також блювота, головний біль, втрата свідомості, характерні для «синдрому дитячого струсу», що розвивається у маленьких дітей, яких беруть за плечі і сильно трясуть. Окрім зазначених ознак, у дітей під час цього синдрому з’являється крововилив в очні яблука. До наближених наслідків належать також гострі психічні порушення у відповідь на будь-який вид агресії, особливо на сексуальну. Такі реакції можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися або навпаки у глибокій загальмованості, зовнішній байдужості. У будь-якому випадку, дитина охоплена надзвичайним страхом, тривогою та гнівом. У старшому віці можливий розвиток депресії з почуттям власної нікчемності, неповноцінності. Наслідки , які можуть проявлятися не відразу, а через якийсь час, зокрема і досить тривалий, – це порушення фізичного і психічного розвитку, соматичні захворювання, особистісні та емоційні порушення, соціальна невлаштованість. Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми – шкода для жертви і для суспільства (два наслідки, що виявляються одночасно). Діти, що пережили будь-яку форму насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Вирішення своїх проблем діти, що постраждали від насильства, часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це нерідко поєднано з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Незалежно від виду і характеру насильства у дітей можуть спостерігатися різні захворювання, що належать до психосоматичних: ожиріння чи, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту. Практично всі діти, що постраждали від насильства, пережили психічну травму, внаслідок чого формуються певні особистісні, емоційні і поведінкові особливості, що негативно впливають на їхнє подальше життя.

Мета роботи соціальної служби закладу полягає в забезпеченні соціально-правового захисту учнів та попередженні впливу негативних соціальних чинників на формування й розвиток особистості дитини.

Основні завдання соціальної служби:

• вивчення психолого-педагогічних особливостей дітей, їх оточення, умов життя;

• виявлення інтересів і потреб, труднощів і проблем учнів, відхилень у поведінці дітей;

• забезпечення надання соціальної допомоги учням, які її потребують;

• створення сприятливих умов у мікросоціумі для розвитку здібностей та реалізації можливостей кожної дитини;

• забезпечення формування власних цінностей та громадянської позиції в учнів;

• попередження та локалізація негативних впливів соціального середовища на особистість;

• здійснення соціального патронажу малозабезпечених, багатодітних, неповних сімей тощо;

• проведення інформаційно-просвітницької роботи з учнями;

• проведення соціально-профілактичної роботи з дітьми, які схильні до девіантної поведінки;

• посередництво між закладом, сім’єю, державними установами із захисту прав дітей та громадськістю; участь в організації їх взаємодії з метою створення умов для нормального розвитку дітей і підлітків.

Напрями роботи соціальної служби:

• діагностичний напрям – вивчення та оцінювання за допомогою методик, анкетувань, опитувальників, тестів особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), колективу закладу в цілому; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, джерел негативного впливу на дітей;

• прогностичний напрям – прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на особистість чи клас;

• консультативний – надання порад, рекомендацій учням, батькам, учителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога;

• правозахисний – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей, представлення їхніх інтересів у різних інстанціях (службі у справах дітей);

• профілактичний – переконання учнів у доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно суспільних норм, здоров’я, способу життя;

• соціально-перетворювальний – перетворення негативних соціальних впливів на позитивні за допомогою тренінгових занять, брейн-рингів, семінарів, бесід;

• організаційний – планування роботи соціального педагога, ведення ним журналу обліку роботи, формування банку даних на дітей соціально-незахищених категорій тощо.

Дискримінація— будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав. Поняття охоплює виключення або обмеження можливостей для членів певної групи відносно можливостей інших груп.

Жорстоке поводження— це неналежне використання або поводження з істотою, часто для отримання несправедливої чи неналежної вигоди. Такі зловживання можуть мати різні форми, такі як фізичне чи психологічне жорстоке поводження.

Наси́льство — застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили щодо беззахисних.

Ґендерно зумовлене насильство — це насильство, яке вчиняється до осіб через їхню стать або стосується переважно осіб певної статі.

 Ґе́ндерна рíвність — концепція досягнення рівних прав людини між чоловіками та жінками в правових відносинах (трудових, сімейних тощо), а також зрівнювання ролі в суспільстві загалом, подолання сексизму та інших видів дискримінації.

Домашнє насильство— це насильство чи інше жорстоке поводження однієї людини (людей) над іншою (іншими) у рамці побутових відносин, таких як шлюб чи співжиття. 

Булінг—- різновид насильства; навмисне, що не носить характеру самозахисту і не є санкціонованим нормативно-правовими актами держави, довготривале (повторюване) фізичне чи психологічне насильство з боку індивіда чи групи, які мають певні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо) стосовно індивіда, і що відбувається переважно в організованих колективах з певною особистою метою (наприклад, бажання заслужити авторитет у бажаних осіб).

Орієнтовні заходи щодо соціалізації дітей з особливими освітніми потребами

Найбільш важливим періодом соціалізації дітей з особливими освітніми потребами є шкільний вік, коли не лише набуваються знання, формується власний світогляд, але й отримуються навички самоконтролю, взаємодії з колективом, уміння вирішувати складні життєві ситуації. Саме в освітньому процесі відбувається розвиток усіх складових самовдосконалення особистості, у першу чергу потреби у самоствердженні та самореалізації, що є невід’ємною частиною соціального становлення сучасної людини.

Процес інтеграції дітей із порушенням психофізичного розвитку в єдину освітню систему ЗЗСО може вважатися повноцінним, якщо забезпечує три умови:

–   навчання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенційного розвитку;

–   можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину;

–   розширення кола спілкування дитини з особливостями психофізичного розвитку та підвищення якості її соціалізації.

Успішна соціалізація дітей з особливими освітніми потребами передбачає ряд заходів:

створення в закладі відповідного освітнього середовища та залучення до процесу соціалізації команди фахівців: педагогів, батьків, корекційних педагогів, психологів, фізичних реабілітологів, соціальних працівників;

оцінювання особливих потреб дитини із порушенням психофізичного розвитку, утвердження, коригування та розвиток базової системи життєвих відносин та орієнтацій, складання плану взаємодії з дитиною та її родиною;

розроблення навчальних планів, індивідуальних програм розвитку з урахуванням особливостей дитини: її інтересів, стилю пізнання, рівня розвитку, властивостей темпераменту та характеру, культури родини;

адаптація фізичного і навчального середовища класу (групи);

оволодіння педагогічними працівниками необхідними знаннями та навичками роботи, що дозволяють:

• мати уявлення про основні види порушень психофізичного розвитку дитини;

• оцінювати стан уваги, стомлюваності, темп роботи дитини;

• ураховувати стан слуху, зору, особливості моторики та загального фізичного розвитку дитини;

• бути добре ознайомленим з приладами, які використовують учні з порушеннями зору і слуху, перевіряти придатність слухових апаратів, стежити за чистотою окулярів;

• навчитися визначати, оцінювати і створювати навчальне середовище для дітей з різними потребами;

• цілеспрямовано залучати до роботи з дітьми членів родини, встановлювати з ними партнерські стосунки;

• спостерігати за дітьми та оцінювати їх розвиток під час занять;

• закінчувати заняття, коли діти втомилися чи стали неуважні;

• адаптувати навчальні плани, методики, матеріали та середовище до специфічних потреб дітей;

• створювати оптимальні умови для спілкування, сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми і формуванню колективу;

• формувати в дітей досвід налагодження та підтримання стосунків у соціумі, навичок адаптації до соціального середовища;

• з повагою ставитися до дітей та батьків.

• 
  

Важливим аспектом є співпраця з батьками, залучення їх до навчально-виховного процесу, психологічна підтримка сімей (консультації, тренінги, зустрічі з іншими батьками, групи підтримки тощо).

Особлива увага має надаватися зв’язкам з громадськістю, які сприяють створенню турботливої спільноти, що піклується, представляє і захищає права та інтереси, заохочує до активної громадянської позиції, ініціативності кожного члена громади.